„То-ж не турбуйте ся і не кажіть: що́ нам йісти? або що́ пити? або в що́ одягнути ся? Бо сего всего шукають поганці, і бо батько ваш небесний знає, що вам треба сего всего. Шукайте найперше царства божого і правди, а се все додасть ся вам!“ (Євангеліє від Матвія, гол. 7, ст. 19–34).
З усіх сих слів пожиточні і дуже для громади такі, аби не дбати кождому про своє осібне богацтво, та аби дбати найперше про правду. Але, аби всі люде могли прожити, зовсім не думаючи про страву та одежу, взявши собі за примір птиць та трави, то річ неможлива, бо хто би справді дав йім те? Очевидно, ще коли не кожда осібна людина, то громада мусить дбати про те, аби всіх виживити, бо навіть на милостині всі прожити не можуть тай хто буде єі давати, коли ніхто не буде нічого збирати на землі, думаючи лише про небо? Тоді люде мусять просто вимерти. Може хто скаже: так і ліпше буде! На се можна сказати, що як би се було й справді, то все одно всі люде не схотять умирати, то-ж треба, значить, пригадати такі заповіди, котрі би піддержували йіх житє, а такі заповіди можна помирити с правдою тоді, коли сказати людям, аби вони дбали все про громадське добро, то будуть тим самим служити і собі самим. А без думки про громадське добро лишає ся одно з двох: або дбати кож-
