дому про богацтво, або жебрати і помирати. Справді виходило так, що благочестивші християне, котрі взяли собі до серця заповідь жити як птиці та трави, увесь вік жебрали, тим часом як инчі, хитріщі дбали про своє осібне богацтво, а вся середня людська громада стояла ні сяк ні так.
Ось головні причини, чому поступ милости та правди у християнських громадах ішов дуже помалу, хоть усе таки йшов.
А в тім, християнська милость не була вже така широка, як можна би було подумати по таким євангельським словам, як отсі: „любіть ворогів ваших, благословіть тих, хто вас проклинає, робіть добро тим, хто вас ненавидить, і моліть ся за тих, що вас ображають та переслідують“ (Євангеліє від Матвія, гол. 6, ст. 44). Коли порівнати сі слова з другими, то виходить, що християнин повинен бути такий милостивий лише в тих випадках, що не мають нічого спільного з вірою. А там, де йде діло про віру, там учителі християнські починають говорити зовсім немилостиво. Напримір, у другім листі апостола Павла до Коринтян (гол. 6, ст. 14–17) читаємо ось що: „Не натинайте ся під чуже ярмо з невірними (то є не товаришуйте з ними), бо яке може бути товариство праведности з беззаконством? що́ спільного у світла с темрявою? яка згода межи Христом і діяволом? То-ж відділіть ся від
