вважати за невірних, котрі мають своі думки від діявола. Християнські учителі, особливо епіскопи почали казати, що таких людей треба карати вогнем і мечем більше як злочинців, бо вони можуть украсти у людей, що йіх послухають, найдорожче добро — царство небесне. З сего виходили великі мученя на людей і навіть війни, що пустошили цілі краіни. По правді кажучи, ніхто тілько не пролив крови людськоі за незгоди в справах віри, як християне. І так тягло ся аж до нових часів, коли вже вільна світська наука привчила просвічених людей і уряди думати, що ніхто не може сказати, що єго думки ідуть просто від бога і єдино правдиві, та що в справі віри, як і в загалі в справах думки, кождому мусить бути признана вільність.
Таке то вийшло з думки християнськоі про царство небесне: одним боком та думка посувала людський поступ, а другим спиняла єго. Подібний вплив мала вона і на зріст думок загальних про житє на світі.
Християнська віра появила ся серед Жидів усе таки яко новина проти старого жидівського церковного закону, та ще й незабаром звернула ся і до Греків і інчих не-жидівських народів і схотіла бути вірою не
