Перейти до вмісту

Сторінка:Михайло Драгоманов. Рай і поступ. 1899.pdf/75

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

перед судом божим, коли людей мучитиме і Антихрист із діяволом і ангели божі, за кару.

Пізніще християне, побачивши, що всі сучасники апостолів вимерли, а Христос усе таки не приходить на суд, і світ сей не кінчить ся, почали думати, що нема що говорити про речинці, коли се буде (така думка написана вже в тім листі, що зве ся перший лист апостола Павла до Тессалонікійців, гол. 5, ст. 1), а треба лише бути готовими до суду Христового. Потім дехто відкладав той суд на 300, або на 700, на 1000, на 7000 років, але все виходило так, що християнин жив ув „остатні дни“ і все єму привиджувало ся, що дни ті лихі і чим далі до „кінця віку“, тим стають іще гірші.

Додати ще треба, що християне в загалі ставили себе проти всего світа, людського і навіть не людського. Євангеліє Івана каже, що царство єго не від сего світа, а князем, то є паном світа зве діявола. Така думка виходила між инчим із загального погляду, який мали християне, тай богато філософів у инчих народів, то є, що коли бог чистий дух, то світ або матерія є щось противне єму, діявольське, так само як і тіло у людей супроти душі. То все світове, все тілесне тим більше вважали християне за річ гидку.

З усіх таких думок про остатні віки, про гріхи людські, про гидоту всего світа й самого людського тіла вийшли пізніще у християн