було, чи ні, бо діло в тім, що так не може бути, бо кілько не намовляли людей проти світа та житя, проти того, аби женити ся та йти заміж, а все таки велика більшість людей жила й живе на світі в громадах, одружаючи ся і родячи дітей. І так певно буде все, бо така людська природа. То значить треба відповідно до сеі природи пригадати й думки про світове, громадське й особисте житє, аби воно поліпшувало ся, а не підрізувало ся.
Такі думки і виробили собі просвічені народи в часи пізніщі, після християнських. Се думки про неперестанний поступ людей через вільну науку.
Коло 1000 років християне жили під нагнітом тоі огидливости до світа й житя, котру ми показали вище. Сему помагало й те, що скоро після того як віра християнська запанувала в римськім царстві — років зо 400 після Р. Хр. — на царство те стали нападати дикі народи німецькоі, угорськоі та нашоі славянськоі породи, і мало-по-малу розвалили єго та оснували на єго землях і навколо своі нові царства. Нові народи приставали до християнськоі віри, і се був для них дуже великий
