ноі понурости. (Еразм жив межи 1465 і 1536 р).
Нові вчені, такі як Еразм почали звати себе словом гуманісти (від слова humanus — людський), то є такими, що шукають науки в усім людськім, а не тілько в самім церковнім. Уже одно імя се означувало новий зворот науки, початок пошани до людського житя самого по собі, а не лише для царства небесного.
С такоі новоі науки мусіла конче вийти увага до громадського житя і єго порядків. Славний італіянський писатель того часу Маккіявельлі (1469–1527 р.) звернув увагу і на те, на скілько яка віра впливає на громадські порядки і написав ув одній своій книзі таке: „наша (християнська) віра кладе найбільше щастя в покірливости, в зневазі до людських справ… Мені бачить ся, що всі такі думки, роблючи людей слабіщими, зробили з них лекшу здобич для злочинців. Сі злочинці побачили, що йім можна беспечно знущати ся над людьми, котрі, аби піти в рай, більше раді терпіти кривди, ніж мстити ся за них“.
Другий славний писатель того часу, Англічанин Франц Бекон (1560–1629 р.) поставив за ціль ученим людям: „поліпшити стан людей, працювати для людського добробуту, дати людському житю нові вигади і нові засоби, узброіти людський рід новими силами
