мають тілько про війни, а не про те як правити державою в часи мира, і що як тілько хто йім порадить що-небудь неподібне до звичайного, то зараз инчі совітники царські почнуть говорити „батьки наші так то робили!“ і що, на йіх думку, настане конець громаді, коли хто подумає, що він розумніщий від батьків і дідів!
Далі Рафаель говорить про хиби в громадських порядках у таких европейських сторонах, як Англія та Франція, хиби, шро котрі правителі не хотять і думати, ні слухати, як би хто про них заговорив. Напр. каже він, в Англіі богато людей вішають за крадіж і волоцюжство, а не тілько не думають, як би дати кождому заробок, котрий би єго вдоволяв, а ще обертають поля на панські пасовиска і згоняють із них хліборобів, що стають злодіями та волоцюгами. (І доси таке робить ся в Англіі, а від недавна в гірських німецьких краінах Австріі богатирі почали скуповувати ґрунти й ліси у мужиків і обертати йіх на забавки та польованє). У Франціі, казав Рафаель, держать без міри богато вояків. Що́-ж, каже Рафаель, як би я серед французькоі державноі ради, коли другі совітники радять ся про те, як завоювати Італію, сказав таке: дайте спокій Італіі, досить вам Франціі. Франція й сама занадто велика, аби з нею добре дав собі раду один чоловік, і нема чого королеви
