рець, котрий люде самі можуть виповнити на землі, як тілько схотять. Помилив ся Мор тілько в тім, що клав справу так, буцім то взірцеві порядки на острові Утопіі заведені були відразу та одним мудрим царем. Знаючи добре сучасних єму царів в Европі, Мор сам мало мав надіі, аби вони завели в своіх державах подібні порядки; навіть, аби мати право друкувати свою книгу, Мор мусів сказати в кінці, що не хвалить усіх порядків, які в ній описані. Але все таки тут Мор завважує, що „в Утоплян є богато такого, що́ я хотів би, аби наші громади переняли“.
„Я більше бажаю того, ніж надію ся“, — каже нарешті Мор. І він мав рацію так говорити, бо надія на европейських царів, що вони послухають Мора, була би марна. Але-ж ми тепер знаємо, що громадські порядки зміняють ся не від разу, а помалу, так що на місце старого, що розвалює ся, наростає нове, і зміни ті роблять ся не так волею царів, як волею самих громадян, у котрих виробляють ся нові думки. Ми знаємо й те, що найшвидче і найліпше зміняють ся порядки тоді, коли громадяне мають вплив на державний уряд через вибір рад державних, або й самих державних урядників. Коли вчені люде завважали се, то виробили собі, замісь думок утопічних або утопій, думки про поступ.
