монах анґлійський Роджер Бекон (1214–1293 р.), що пробував дійти, с чого зложені ріжні річи, виробляв лікарства і таке инче, тай виробив щось подібне до теперішнього пороху; через те про него говорили, що він знає ся з діяволом, так що єму було заборонено учителювати і богато років єго держали в манастирі, як у тюрмі. Сей Бекон казав, що настане час, коли остатний школяр знати ме більше ніж тепер знає найученіщий муж.
Більше казати рішучо подібні думки почали гуманісти між инчим через те, що в йіх часи таки досить явно було видно поступ у порівнаню до середніх віків. Дуже важні з думок гуманістів ось які слова Франца Бекона, анґлійського ученого і державного мужа, що жив межи 1560 і 1625 р.: „Одна с причин, що задержували поступ наук, котра прибивала йіх до одного місця, се велика пошана до старини. Про сю старину повстала думка зовсім противна дійсному змислови річи. Стариною треба називати старість світа. Але старість світа се власне часи, в котрі живемо ми, а не ті, в котрі жили наші діди, і котрі були власне молодими часами світа. Коли нам треба найти людину, що знає богато в людських справах, то ми обертаємо ся до старшого, а не до молодшого, бо старший більше бачив, чув і думав. Так само й люде наших часів, як би були сміливіщі, могли би більше дізнати ся
