Раз шпигонула бджола — й за поріг
з хатки коза пострибала.
В серці своєму я й досі зберіг
шану до гострого жа́ла.
Ось голосок над рікою зове:
„Де ти, Івасику? Де ти?“
Тихо Івасик у чо́вні пливе
змієві просто в лабети.
Змій полетів, — тільки мріє земля, —
кинув Івасика в нору.
Та не загинув Івась: братов'я
йдуть рятувать його скоро.
І пролилася зміїная кров,
зорі Івасю засяли.
Бачив не раз я по тому, як знов
браття братів визволяли.
Ось злотокудрий царевич Іван
ходить землею усюди,
б'ється з Кащеєм старим, що у бра
гуслі узяв самогуди.
Б'ється, вмирав і знов ожива,
знову береться за зброю…