Сторінка:Михайло Дубовик. Багряний листопад. 1941.pdf/100

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Надія батьківщини молода,
бентежна молодь, прагнула ознаки…
Так спрагле поле влітку дожида
грози. Шепочуться пониклі злаки,
порожній колос хилять до землі,
а на межі, на чорному шпилі,
громадою стоять дуби похмурі,
листва на їх вершинах гомонить,
і гомін над полями ген летить,
немов віщує про початок бурі.

Ах, юність, юність! Неповторні дні!
Ви — як весняні води, буйні й повні…
Книжки. Навчання. Лекції нудні.
Перерви. Коридори многомовні.
Віссаріону згадуються знов
гарячі спірки, пристрасні розмови,
таємні вірші, що будили кров
і кликали до щастя і обнови;
обличчя юні, молоді серця,
готовії заради слова вмерти;
розмови й ще розмови без кінця
про волю, про потребу саможертви.
Як часто в запалі ввижались їм,
цим юнакам гарячим, молодим,