В хатах, над стиглим колосом
чуть пісню кобзарів…
Почнімо ж давнім голосом
бувальщини старі.
За далями, туманами,
в осінній сизій млі,
над лісами, парканами
схилились журавлі.
Вже осінь в сурму мідную
заграла золота.
Прощається із рідною
синок біля плота.
Прощається із рідною,
йдучи в далеку путь.
Журба-печаль на бідную
така, що й не збагнуть.
Уже вона і гладила
синочка по щоці,
уже вона і радила,
як жити в світі цім.
Казала, промовляла все
якісь старі слова: