Сторінка:Михайло Дубовик. Багряний листопад. 1941.pdf/13

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



В хатах, над стиглим колосом
чуть пісню кобзарів…
Почнімо ж давнім голосом
бувальщини старі.

За далями, туманами,
в осінній сизій млі,
над лісами, парканами
схилились журавлі.

Вже осінь в сурму мідную
заграла золота.
Прощається із рідною
синок біля плота.

Прощається із рідною,
йдучи в далеку путь.
Журба-печаль на бідную
така, що й не збагнуть.

Уже вона і гладила
синочка по щоці,
уже вона і радила,
як жити в світі цім.

Казала, промовляла все
якісь старі слова: