щоб думка простелялася,
як шо́вкова трава;
щоб з старшими у злагоді
та у покорі жив;
щоб путь свою улагодив
і бога не гнівив.
І так сказала: — Сину мій!
роби й про себе дбай.
Весною, днями синіми
додому повертай.
Щоднини і щоніченьки
гляди себе, пильнуй,
бо як заплющиш віченьки —
І я зійду в труну.
Ти, синку, йдеш з комуною, —
твоя в тім воля — йди,
та тільки з кров'ю юною
недовго до біди.
Коли ще теє станеться —
мені вже не діждать,
а я… мені все мариться
малого колихать.
