„Клянемось…“ — „Із першим подихом весни…“
„Клянемось…“ — „Більшовиків уже не буде…“
„Клянемось…“ — ще хтось кричить крізь хміль і сон…
В місті ходить темним привидом тривога.
А до міста з степу
входить батальйон
на чолі з своїм комбатом любим, строгим.
І не встигли ще пани з труських долонь
випустить крихкі склянки й гвинтівки взяти,
пролунав на вулиці наказ комбата:
„Батальйо-он! По білій сволочі — огонь!“
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
Рідша над старим Черніговом юга.
Дим розходиться.
На синім сході дніє.
На майдані — труп присипала пурга.
Зірваний погон, і кров густа лисніє.
Над будівлями ж червоний прапор віє.
1939 р.
