Жебоніло коло нього
джерело ясне в травиці.
Та не чув того нічого
Ясь, збираючи суниці.
Не почув і як луною
на розмови ліс озвався,
як з ватагою бучною
пан з діброви повертався.
Басували гарні коні,
щебетали пишні пані,
а ніж ними графська доня —
ніби сонце на світанні.
Личко біле, чорноброве,
а вбрання — волошка в полі,
вся — мов різьблення чудове,
що у панському костьолі.
Браві шляхтичі круг неї —
як джмелі навколо цвіту,
жартом, дотепом, брехнею
бавлять панну гордовиту.
Та дарма! Ніщо не може
усміх викликать у панни.
