Став. Стікає кров із чо́ла,
у сльозах блакитні очі.
А пани стоять навколо,
обступили і регочуть.
Граф в усмішці мружить око,
крутить сивий ус рукою,
витира чоло високе,
що укрилося росою.
Навіть панна чорноброва
засміялась від утіхи,
і стократ стара діброва
повторила вибух сміху.
А хлопчина жарти слуха,
хлипа, очі тре щосили.
Ох, нам'яли Ясю вуха,
поки з лісу відпустили!
Та пішов він не додому,
а з слугою до розправи.
Буде батькові старому,
за хлопчачії забави!
II
Та нехай те горе люте
глибше в землю западеться!
