як батько за родиною своєю.
Він бачить все: хто як живе й що робить.
Суворий до лінивих і недбальців,
він чесним і сумлінним друг найкращий.
Він їх до себе в гості закликає,
за стіл садовить поруч із собою,
напитками найкращими вгощає
і бесіду веде із ними мудру.
Оце ж бо і Лександру він помітив,
побачив, як на ділянці своїй
вона з жінками урожай збирала.
Уже ж і урожай! Сказати правду —
не бачили такого люди зроду.
Такої полуниці уродило,
що, як ото говориться у казці:
носить його — не поносить… Одначе,
щось довго не виходить ланкова.
Прощається, хазяйством порядкує,
а мо' дитя годує на дорогу.
Ну, та нехай, біда в тім невелика,
достойна жінка, — можна й підождать.
І знову у задумі Ларивон
попихкує махоркою міцною
і думкою витає у Москві, —
небаченій, осяяній, чарівній, —
