Сторінка:Михайло Дубовик. Багряний листопад. 1941.pdf/48

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


та й у Москві ж там люди не чужі,
як прийдеться до чого — допоможуть.
За славою ж я, мамо, не гонюся,
а тільки хочу знати і побачить,
яка вона, ота жар-птиця красна
та може хоч перо її єдине
із казки в нашу хату принести.
Чи так я говорю?“ — до чоловіка
промовила. А він устав од столу,
так помаленьку підійшов до неї
і, як малу, погладив по плечі.
„Так, Олександро, так“. — Потім до неньки:
„Хай, мамо, їде, не перечте марно.
Поїде — світу взнає, нам розкаже,
і стане в нашій хаті ще світліше,
немов би й справді те перо жар-птиче
не з казки, а з Москви нам принесе.
А небезпек боятися не треба:
в столиці люди не чужі — то правда.
Не сумнівайся ж, Олександро, їдь“, —
промовив, повернувшись до дружини.
Вона ж устала з стільчика помалу
і, не спускаючи дитя із рук,
поцілувала чоловіка в губи,
а він схилився до малого й щічку