Цю сторінку схвалено
ЧКАЛОВ
На волзькій скелі, під шатром лазурі
він рано задивлявся в далечінь.
О, як манила безбережна синь!
Як прагнув він летіть назустріч бурі!
Минали дні — тривожні і похмурі,
поля топтав війни жорстокий кінь,
і отчий дім, і стріхи рідна тінь
були тісні орлиній цій натурі.
Він вилетів у буйний вир буття,
пізнав утіху перемоги й бою,
віддав отчизні-матері життя,
не мав зерна неправди за собою.
І хоч розбивсь на зламанім крилі, —
навіки він безсмертний на землі.
1940 р.
