ЛЮБО!
Любо вийти в поле рано,
сонце стрінути весняне
і, віддавши „добрий день“,
попросить тепла й пісень;
ніжній хмарці усміхнуться;
на ході перегукнуться
з голосним співцем весни,
що дзвенить з височини;
привітаться з земляками,
перекинутись думками
про сівбу та про тепло
і про те, що є й було.
В літній південь, в люту спеку
любо путь скінчить далеку,
завітати в дружній дім
гостем жданим, дорогим.
І з усмішкою привіту
