душу тут знайти відкриту
що дзвенить в простих словах,
що горить в ясних очах.
А зваливши з плеч знемогу,
знову рушити в дорогу
і хоча пройти світи,
але ще сюди зайти.
Любо в ранню, свіжу осінь
по дзвінкій піти дорозі;
під осінній зорепад
завітать в колгоспний сад;
словом, ніби овоч, зрілим
з садоводом посивілим
говорить про наші дні,
що мов яблуні рясні,
і про того садовода,
що найкращий для народу,
що плекає у теплі
парость щастя на землі.
Любо взимку на криниці
слухать дівчину — жар-птицю
і під вільхи мерзлий рип
милуватись, говорить.
Говорить слова хороші
