Пурга
думок і спогадів. Ось устає Чембар —
містечко поліцейського розбою,
міщанського достатку і спокою,
містечко тьми, де скривлений ліхтар
один освітлював глухі завулки,
де хамство з ницістю звили притулки.
І над усім — хрести церков, немов кошмар.
Пригадує сім'ї своєї лоно, —
і тьмариться чоло Віссаріона.
Ось батько — містечковий вільнодум,
незадоволений життям невдаха,
лихий від горя і самотніх дум,
Вольтер чембарський з бідним серцем птаха,
тиран дітей, чия сувора тінь
упала на дитинство неповторне.
Ах! Дні дитинства світлі, золоті!
Що ви дали? Лишень тяжке й потворне:
приниження, образи та побої
людини дріб'язкової і злої,
брутальні лайки замість слова ласки,
а замість дружби — ницість холуїв,
убогу дійсність замість мрії й казки
та ще самотність у своїй сім'ї.
