вражіння, розсипається в компліментах по адресі здивувавших його своїми туалетами дам — „хохлушек“ і „хохлов“ („образованныхъ и даже одного поэта“).
В кожнім разі, скоро по Куракіні зводяться дворянські кам'яниці, за ними міщанські кам'яні домики, і потроху Полтава стає „городомъ въ настоящемъ смыслѣ слова“.
Будівнича гарячка часів Куракіна, Рєпніна вщухає. На зміну незвичайного розмаху першого десятиліття XIX сторіччя, приходить бюрократична вузькість епохи реакції. Екстатичного Апольо—Цітареда замінює холодний Арес. Замісць прекрасних творів Россі Петербург будує казарми. 1825 рік проводить свою борозну більш глибоку, а ніж то може здатись. Казарми і тюрьми сунуть по території імперії широкою лавою, затоплюючи собою Україну від Київщини до східньої частини Харьківщини. Наступає смерть ініціятиви, все підводиться під ранжир, все „мовчить, бо благоденствує“ під благою рукою царя. Засипає й Полтава спокійно і, можливо, з радістю, позбувшися вже занадто непокійних і вигадливих князів Куракіна і Рєпніна. Не спить лише енергійна сім'я крамарів і комерсантів, що густо населюють Полтаву.
На зміну елєганських круглих пляців, оточених будинками в красивому стилі імперії, протягуються одноманітні ряди крамниць. Їх невибагливий смак рішучо накладає своє тавро, захоплюючи все ширші кола і місто — особливо в найбільш оживлених місцях — підлягає йому.
В тім, раз набута форма не так скоро забувається полтавцем; він не хоче зрікатися раз засвоєних звичок і правил і з упертістю, вартує иншого вживання, наліплює над вікнами своїх будиночків окраси чужого, але ж ставшого привичним стилю часів перших ґенерал-ґубернаторів.
Тепер накресливши в головних рисах окремі моменти в історії Полтави, я легче можу говорити про ті або инші взірці ії архитектурного минулого й сучасного. Знайомство з ними треба почати з пам'ятника кінця XVII віку — церкви Спаса; потім іде манастирь. За ними нашу увагу притягують будівлі другої половини XVIII віку, далі будівництво часів Куракіна і Рєпніна і, нарешті, сучасна міщанська архитектура.