тирці, ц. Миколи в Полтаві). Але ж він давав менше для витонченого смаку епохи.
Одже, зіллявшися з елєментами нашого деревляного будівництва церковного, бароко остільки пустило у нас глибокі коріння, остільки припало українцям до смаку, що майже всі кам'яні українські церкви XVIII сторіччя так чи инше носять на собі його впливи.
Треба тільки зауважити, що провінція, опанувавши ним, внесла до нього свої корективи. Вона цілком відкинула зайве оздоблення стін (окрім пілястрів і карнизів), виходячи з будівництва деревляного. Тому сі провінціяпьні кам'яні церкви XVIII віку такі близькі і рідні нам.
Собор почали будувати в році 1748. Ініціяторами і головними строїтєлями церкви була Полтавська полкова старшина на чолі з Андрієм Горленком, останнім полковником Полтавським.
На щастя, ми знаємо „мураря“ собору — Стефана Стабанського, який почав його зводити і, таким побитом, в дальшому матимем змогу з'ясувати собі цілу картину його творчости, як архитекта, і виявити ті впливи, що він зазнав.
Вигляд собору Ст. Стабанського ріжнився від нинішнього. Собор було зведено з однією великою банею і двома меншими по чолу. Дві бані над вівтарною частиною добудовано було лише в році 1780.
Собор будували незвичайно довго, від року 1748 ідо 1770. Не менш тяглося будування дзвінниці, закладеної в році 1774 і закінченої лише року 1801.
Причин тому було багато: тут і непорозуміння (часом не з-за проекту?) і відсутність коштів і зміна мурарів.
Архитектура собору, коли розглядати його зблизька, зупиняє увагу скоріше незвичайністю своїх мас, а ніж красою. Загальна строгість контурів, відсутність теплоти в розробленні стін і сухість в облямованні вікон роблять його — при наближенні холодним і чужим. Великий пляц і положення на високому місці, завдяки чому його маса так читко рисується на фоні неба, ще більш заглиблює се перше вражіння. Не будь двох задніх бань — я назвав би його косцьолом, байдужим до землі, застиглим в своїй величності.