але до мене самого. Я не втиркаю ся в його науки і нехай також він не втиркає ся у мою фільозофію. Як Бог є, то є усюди, не лише в церкві, але й у лїсї. Я гарую цїлий тиждень та маю ще йти в недїлю дивити ся, як не один дрімає та обсмалить сьвічкою чуприну? Маю дивити ся на чужі гріхи, слухати їх та здержувати ся від сьміху і ще більше грішити, то волїю піти собі в лїс та дивити ся як деревинка росте, слухати як пташка співає — — се моя церков; тут Бог таки є. Тут йому навіть красше, нїж у церкві.
Борис повів рукою довкола.
— А-я. Так скажіть від мене. Ті науки, що він проповідає, я чув уже давно. Ті вже давно повмирали, що мене вчили тай гірше від него не вчили, нї.
Устав і попрощав я зі старшим братом. Довго не міг вийти з зачудуваня.
Був коло царин. Вітер заносив запахом нив та садів.
Борис ішов статком по-при сади та городи і оцїнював, що́ сего року зродило, а що нї.
Переходив через обійстє і оглядав яблінки та груші. Федь висунув голову крізь вікно і оба поздоровили ся.
— Отсю грушку, Федю, треба пересадити; адїть, як вона забанувала в тїни.
— А-я, треба буде пересадити.
— А отсе щепа?
— Ой нї. Я навіть не гадав, аби з неї що було; в зимі обгриз її заяць, гриз би його шріт, а на веснї вона дуже банувала.
— Ага, осьде кора сподом зболїла. Але обвийте на зиму соломою, а на веснї можна буде нащепити.
