Сторінка:Михайль Семенко. Повна збірка творів. Том 1. Арії трьох П'єро, кн. 1-4. 1929.pdf/123

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Був коло моря. Дививсь на дихання

крижане.

Згадував вечір у опері, коли сиділи поруч.

Чому так ясно, блискучо ясно було в ту пору,
як вона в душу загляне?

Було так м'яко. Синіли гори. Манили далі.
В снігу блукали. На кладовищі вслухались

в тишу.

А як гуділи обмерзлі віти, як вітер стиха

їх заколише,

а як бреніло щось в наших грудях в

вечірній залі!..


Щось нестерпуче і щось над'ясне, цілком

щасливе

той день і вечір в душі самотній

благословляло.

І безліч снігу. І безліч блиску. І безліч дива.

Душа притихла і нуд не моле: — мені

замало…


9 — І. 917. Владівосток.


ЗГАДКА