Сторінка:Михайль Семенко. Повна збірка творів. Том 1. Арії трьох П'єро, кн. 1-4. 1929.pdf/125

Ніч безсонна. Ліхтарі крізь вікна. Але

невже від надхнення

я схопивсь і відчув захват?

Все перевернулось. Я помилявся в тому,

чому шукав наймення —

я прозрів.

Дурний… Я так багато думав. Я зблід за

ці два дні останні.

Яка ж сила мене зволікла зараз?

Звичайно — вона кохає. І це так просто,
 що вона дзвоне, шука розваги
 від лютоболі, шука з людьми,
 мені близькими, у їх єднанні
щоб цеї прірви не боялась.

І мрії — спільні. Не помилялась і не
 брехала, коли казала так, і це є
 дійсно —
чому ж страждав несамовито?
Скоріш до мене, моя єдина, скоріш

прилини — кохаєм вірно,

наше кохання ще не розбите!

А може… так! Це знов ілюзія! Це знов

омана і самовтіха!

Це знов природи закон самосхороне́ння!

Схопивсь, мов дурень, уявив, що Колюмб

і до Америки доїхав!..

Ха. Чудно. Ха. Тяжко. — Схопивсь од

надхнення!..

17 — І. 917. Владівосток.

ЛІХТАРІ КРІЗЬ ВІКНА