Цю сторінку схвалено
Я не можу відсунути одважливо
моїх бентежних жада́нь.
Хто, хто на мене гляне зневажливо,
свідок ганебних упадань?
Хто, хто зрозуміє прагне́ння
і душі катакомбну журбу?
Я не давав завчасно попередже́ння
і не виявляв злобу.
До пестощів серце звикло
і скільки виникло вулканічних гір!
Ах мені дуже, дуже прикро
що усувається світовий ефір.
Що було ясним — стає несталим і чорним.
Не вдовольнить же спокій юрби.
Я не хочу буть лагідним і апріорним,
не ухиляюся від боротьби.
Гей, підходьте, чемпіони і королі, —
всі, всі, що визнані за геніїв!
Як порожньо, порожньо на землі…
Мені набридли поети надхненні!
16 — IV. 917. Владівосток.
ЗАКЛИК