Цю сторінку схвалено
Скажи — ти не забула гору Жовтих Лілій
і до болю зелену полонину? —
Коли перебули найпоетичнішу з іділій
і клялись кохати до загину?
Сонце, сонце, небо, бухти, бухточки, далі —
ми ж цілий світ у той мент осягнули!
І квіти — великі, жовті, безумні — збирали,
і все минуле, і все майбутнє — забули, забули.
27 — VI. 917. Владівосток.
ГОРА ЖОВТИХ ЛІЛІЙ