Сторінка:Михайль Семенко. Повна збірка творів. Том 1. Арії трьох П'єро, кн. 1-4. 1929.pdf/191

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Скажи — ти не забула гору Жовтих Лілій
і до болю зелену полонину? —
Коли перебули найпоетичнішу з іділій
і клялись кохати до загину?

Сонце, сонце, небо, бухти, бухточки, далі —
ми ж цілий світ у той мент осягнули!
І квіти — великі, жовті, безумні — збирали,
і все минуле, і все майбутнє — забули, забули.

27 — VI. 917. Владівосток.


ГОРА ЖОВТИХ ЛІЛІЙ