Цю сторінку схвалено
Просипається природа щороку
вдягає шати нові
кричить про щастя в бузку
кидає пахощами скрізь
оксамитом і томністю
весну вітаючи
сонцю бредуть назустріч
прощають всім
ніщо не потрібне їм
бути вдвох
парку серед бузку
тихий вечір пестощів повний
очі
нічого не бачать крім очей
зор далеких не треба їм
холод землі незнаний
коли просипається природа
і кида пахощі в кущі.
28 — IV. 914. Київ.
ПРИРОДНЕ