Сторінка:Михайль Семенко. Повна збірка творів. Том 1. Арії трьох П'єро, кн. 1-4. 1929.pdf/89

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Ах, розумієте — нудьга наринула —
що я не такий, як всі.
Ночі опошлені доля кинула
у парку з серцем на одинці.

Я почував, як мати плакала
у ночі блакитних зім.
Тоді душа моя самотно капала —
кому про смуток я розповім?

Ах, розумієте — доля закинула
мене не в красний Рим.
Нудьга, нудьга на серце ринула
потоком смертельно злим.

Може в житті я встигну кинути
лише витиск в вогкій росі.
Ах, розумієте — не кине серце тиснути,
бо я не такий, як всі…

13 — VIII. 916. Владівосток.


ВИТИСК