Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


з базарною лайкою, недопустимою в письменстві, за тим, щоби напаскудити там, нагадити, насмердіти й на плювати в очі осоружній їм „дрібно-міщанській не-клясовій сволочі“.

Студіюючи народню мову по живих джерелах її, по творах тих свідомих наших письменників, треба поруч із цим провіряти й виправляти свою власну мову, особливо, коли робити переклади з московської мови.

Наша мова багатіша за московську й польську; сперечатися з цим може тільки той, хто її не знає.

Багацтво мови міряється подекуди числом сінонімів у ній. Сіноніми, як ті фарби в руках артиста-маляра: що їх більше, то кращий і соковитіший вийде малюнок. І не багато праці, але багато уваги й любови треба, щоб ознайомитися з тими скарбами нашої мови і використати їх та ще може й збільшити їх, збогатити ту скарбницю, добуваючи для неї те, що погубилося віками неволі, при валене по закутках чужим сміттям і мотлохом.

Хто попрацює в цьому напрямку, той побачить, що лексичного матер’ялу в нашій мові значно більше, ніж в инших славянських мовах. Де-які приклади я подав у передмові до моєї граматики для самонавчання („І ворогам і добрим людям“); подам іще де-які.

Візьмім наприклад слова, що означають красу. Крім безпосередніх термінів ми маємо багато таких виразів (сінонімів), що те саме малюють иншими тонами, — слабшими, густішими, иноді алеґоричними, гумористичними.

13