Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/26

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


вживається в Галичині в письменстві і в живій мові. Чого-ж маємо викидати своє гарне і предковічне і витворювати замісць його якесь недотепне позаяк?

Поклястися — нема у нас такого; це московізм. Треба: присягнути, побожитися. У нас є — клясти, клятий.

Помішати — можна борщ ложкою, а не по московському: „помішав мені працювати“ (не дав, перешкодив).

Понести втрату — по вкраїнському не можна, бо це слово вживається у нас тільки в прямому розумінні: понести курчата на базар, паски до церкви святить, дитину хрестити; ще можна: понесли коні. А моск. „понести убыток“ = мати втрату чи шкоду.

Постійно — краще булоб-би повсякчас.

Похвала, похвалка = моск. угроза; а московська „похвала“ буде просто хвала. „Не боюся я твоєї похвали“. „Нещира хвала гірша за щиру догану.“

Приказувати, приказ — суть московізми, замісць наших: наказувати, наказ. „По приказу п. міністра“ — з наказу п. міністра. „Приказувати“ має у нас инше зовсім значіння: „дотепно говорити комусь у ріфму“; бувають такі метці парубки на вечорницях: „Так Стецько, вражий син, приказує, що всі аж за боки беруться“.

Прикинутися — може бешиха, болячка, чирка; але: прикинутись приятелем — московізм; треба: удати

24