Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/30

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Ось, наприклад, уривок статуту союзу військових старшин, що заложився у Відні у травні р. 1920 (цитую з „Українського Прапору“):

„Союз має на меті фахове образування (освіту?) своїх членів... збіратися кожного дня (що-дня?)... викладати курси про здоровість (?санітарію?), наземелля (? ?), змаг (?спорт?) і т. ин.

Не знаю, чим можна і чи можна виправдити таке знущання над рідною мовою? Адже авторам цього статуту не стояв над душею хлопець з друкарні; статут виробляли вони не на-спіх у канцелярії, а помаленьку обмірковували його гуртом. Можуть сказати автори статуту, що вони вояки, а не писаки, можуть навіть пустити гарну фразу, що вони більше звикли писати шаблею, ніж пером, — та все це не виправдання було-б, а ще гірше обвинувачення: бо писали вони свій статут пером, сидячи у віденьській кавярні саме в той час коли Петлюра, Павленко, Удовиченко, Тютюнник і инші справжні вояки били большевиків, орґанізуючи з повстанчих загонів полки нашої національної армії і потрібуючи до-зарізу фаховців з військовим „образуванням“ ... Може були якісь невідомі мені причини, що перешкодили фундаторам і членам союзу бути там, де вони найпотрібніші; то коли якась непереможна сила здержала їх у Відні, де їх шаблі мирно спочивали у піхвах, — чи не кращеб їм було вкоротити час нудоти по кавярнях,

28