Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/35

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


одмін або не дбаючи про них, наші письменники й писарі дуже псують її, заводячи в неї московський елємент.

Вкажу хоч найголовніше.

Йотоване о (йо) не має у нас окремого знаку, як те мають усі инші йотовані голосівки (я, є, ї, ю) і тому пишеться цей звук двома літерами: йо, коли стоїть у початку слова (Йосип, його) або після голосівки (мойого, чийого, знайомий); подекуди цей звук учувається в голосівці о після зм’якшеної шелестівки (дьоготь, сльози, сьомий, тьохкати). Московська мова мала колись для цього звуку окремий знак ё: ёлка, ёжъ, паёкъ, але потім той знак утратив свої дві крапки, і тепер пишуть просто: елка, ежъ, паекъ, тільки вимовляють те е, як йо.

Отже, вчившись московською мовою, багато наших людей переносять те умовне е і в наш правопис і пишуть на московський штаб: деготь, семий, слези техкати, моего, своего, знаемий. Це помилка недопустима.

Але ще гірше роблять ті, що московську-ж помилку живосилом переносять у нашу мову. Справді бо: є французький звук eu і німецький ö, якому відповідного не мають славянські мови; з наших голосівок найближчий до того звуку є и: французське acteur вимовляється в кінці близько до нашого багатир, упир.

У московській азбуці для того чужого звуку окремої літери нема; щоб означити його на письмі,

33