Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/37

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


(Любе) вимовляють і пишть Лубэ, як у слові луб, Latham (Лятам) — Латам, як у слові лата, Zola (Золя) — Зола, як у слові зола і ті д. У Французів твердого л зовсім нема; отже й ми, шануючи чужу мову, повинні яко-мога старатися не калічити її нашим твердим л.

Багато ортографічних помилок роблять ті, що, не рахуючись із законами фонетики й граматики, пишуть так, як вимовляється: хочецця, замісць: хочеться і т. ин. На превеликий жаль у цьому винні де-які наші дуже відомі письменники. Так, у „Рідному Краї“, раз-у-раз траплялося: чі, міні, чіїх, ціх, замісць: чи, мені, чиїх, цих. Покійний Нечуй-Левицький, земля йому пером, завзято обстоював писання: в сиві шапці, в Білі Церкві, замісць: в сивій, в Білій, чого конче вимагає граматика. Таксамо: с Полтави, с козаками, замісць: з Полтави, з козаками. Адже-ж ми вимовляємо: сило, гудувати, але пишемо: село, годувати. Коли приїменник з злився зо словом, що починається тихою шелестівкою, то він асімілюється з дзвінкого з в тихе с: спалити, сказати, сповідатися (так само і в московській та польській мові: сказать, исповѣдываться, (spalić, spowiadać); але де він не злився, стоїть окремо, там він повинен зберегтися без змін: з Полтави (изъ Полтавы, z Połtawy).

Потім страшенна плутанина у нас із м’якшенням шелестівок перед йотованими голосівками. Більшість їх у нашій мові в таких випадках подвоюється: судити

35