Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/38

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 — суддя, смітити — сміття, сіль — сіллю, волос — волосся і т. д.

Ця прикмета їх значно відріжняється від природи тих самих звуків у сусідніх славянських мовах, і ми повинні оберегати цю своєрідну прикмету нашої мови, якою вона дуже відріжняється від московської. Це наш обов’язок особливо тепер, коли ми так завзято мусимо обстоювати наше національне „я“ перед усіма тими ворогами і добрими людьми, що живосилом тягнуть нас до „єдиної неділимої“.

Більшість наших шелестівок перед йотованими голосівками в кінці слів подвоюється, замісць приймати ь, як у московській мові: суддя (моск. судья), мотуззя, полоззя (моск. полозья), зілля (зелье), насіння, покоління (поколѣнье), волосся, Полісся (Полѣсье), сміття, лихоліття (лихолѣтье) і т. ин. З цього правила є винятки: не подвоюються гортанні (ч, к, х, ґ), губні (б, в, м, п) і вони відділяються від йотованої голосівки апострофом: Лук’ян, луб’я, коров’як, вим’я, м’ясо, череп’я, пір’я, довір’я, п’ю, б’є, в полум’ї.

Не подвоюється також перед йотованою група шелестівок: дрантя, смертю, повстю, трястя, годівля, зімівля і т. д. ’

Але особливо треба звернути увагу на своєрідну й оріґінальну природу наших шиплячих звуків, бо тут найбільше помилок роблять наші люде, оглядаючись на московську мову. Наші ж, ч, ш, щ, ніколи не-

36