Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/44

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

та инш.), зливалися з ними, і під тим впливом змінявся і етничний, колись чисто славянський, тіп Московців і мова їх, що вбірала в себе частину того не-славянського лексичного матер’ялу і втрачала багато давних славянських граматичних і фонетичних форм. Український народ жив і розвивався на старому свойому місці, зберіг свій чистий славянський тіп, і мова його розвивалася ближче до свого пня, тої пра-славянської мови, і зберегла більше елєментів її.

Про ті ріжниці між українською й московською граматикою я й скажу тепер, бо власне на тій ріжниці базується більшість помилок, що їх роблять наші люде, думаючи й пишучи по московських зразках. Ці прикмети нашої мови ми повинні дуже берегти й шанувати; наш народ несвідомо, стіхійно зберіг їх під віковим московським обрусительним ярмом, і ми не маємо права нехтувати їх і псувати, продовжуючи шкодливу роботу наших гнобителів.

Про фонетичні ріжниці вже казав я (подвоєння шелестівок, природа шиплячих звуків, перехід о і е в і в закритих складах); додам іще де-що з фонетики, заким перейду до граматики.

1. В українській мові о і під наголосом і без його вимовляється однаковісінько, а в московській о без наголосу вимовляється, як а: харашо, ґалава, патаму что. Де-хто з наших північних Чернигівців, що ближче до Білорусів, мають нахил переносити цю вимову і до

42