Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/46

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

слова на московський штиб; дві ноги, дві руки, очами, плечами.

2. Кликальний відмінок у нас іще живий цілком: Петре, Насте, батьку, сину, тітко, мамо. „Ой коню мій, коню!“ — „Головонько моя бідна!“ У московській мові він лишився тільки в церковних виразах: Господи, Боже, владико. Наші замотиличені Московщиною люде не дбають про цю нашу форму і кажуть (і пишуть иноді): Петро! Настя! Мама!

3. Стародавня форма давального відмінка на -ові, -еві: батькові, коневі, панові, Іванові і т. д., — як старо-славянська: „воздайте кесареві кесарево“, „довліє дневі злоба його“. Цеї форми вже зовсім нема в московській мові, а наші люде заповзялися вижити її і з української. Оце огидне: Пану Міністру, професору Брунсу, графу Тишкевичу („Сміх“, ч. 1). Мені иноді листи адресують: Модесту (який це відмінок? в українській, мові його нема) Пилиповичу (кликальний відм.) Левицькому. Де-хто виправдує; це ніби-то вимогами милозвучности: мовлячи — не гарно бренить: Модестові Пилиповичові; і це кажуть ті, що тут таки напишуть: „щоб в свій час“ або „вона усе зробила“. Для милозвучности неможна калічити граматику. Поляки більше шанують свою мову; вони напишуть: Jerzemu hrabiemu Branickiemu, дарма, що три однакові кінцівки стоять рядком.

До речі тут ізгадаю: на що нам ті московські „отчества“? Чи не пора-б нам їх викинути з ужитку?

44