Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/49

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

мові дієслово єсм вживається частіше у скороченій формі: казав-ем, ходив-есь, були-сьмо, питали-сьте.

На жаль, одбившись од рідної мови в московській школі, забуваємо ми ті гарні форми, — народ наш іще вживає їх, — і часто калічимо ті старі дієслова на московський штиб: віддаш йому, з’їш (або ще гірше: віддашь, з’їшь). Галичане теж неправильно кажуть і пишуть: ми є певні. Коли не казати: ми єсмо певні, бо воно вже архаічно, то краще-б його зовсім не вживати: ми певні.

7. Українська мова має де-які своєрідні наростки (суфікси) іменників і не слід їх забувати й заміняти московськими. Наприклад: для збірних іменників (иноді з одтінком презирства) приростки: ня: пташня, комашня, ва: мишва, жульва; ота: босота, голота, німота. Для ознаки окремої одиниці зо збірного — ина: деревина, осокорина, ребрина (зрубав березину, а не березу; зламав собі ребрину, а не ребро). Приросток ощі: радощі, молодощі, ласощі, хитрощі (не слід заміняти московізмами: радість, молодість, хитрість, хоч і ці слова у нас маються, але колоріт їх трошки инший).

Турчин, Сербин, Німкеня, Туркеня, Грекиня, а не Московізми: Турок, Серб, Німка, Турчанка, Гречанка.

Перебігаючи вкоротці граматику, зазначу хоч найчастіші гріхи наші проти неї.

47