Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/52

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


у нас і не так давно і, либонь, на польський та московський зразок. Отже мало того: цеї, не зовсім рідної форми вживають у нас ось як (цітую з наказу одного з міністрів У. Н. Р.): „Певен, що підлеглі мені урядовці окажуться на висоті свого завдання“... Як живий стає перед очима Его Высокопревосходительство: „Увѣренъ, что повѣдомственные мнѣ чины окажутся на высотѣ своєй задачи"...

Чи не простіше, чи не так бюрократично було-б може: „Я певний (або: сподіваюся, маю надію, — бо в таких наказах „певність“ дуже нещира), що підвладні мені урядовці (або може: що урядовці такого-то міністерства, — щоби не тикати в очі людям тою підвладністю, яку вони й без того розуміють і почувають на своїй шкурі) добре зрозуміють важливість свого завдання...

Коли наша мова не любить укорочених форм прикметників, за те вона дуже любить приналежні прикметники і вживає їх охотніше за родовий відмінок іменника: замісць хата Івана, дочка коваля, син столярів — краще казати Іванова хата, ковалева дочка, столярів син і т. д.

Великий знавець нашої мови, що з піетизмом шанував своєрідні прикмети, дух її — Б. Грінченко — дав нам зразки найчистішої, найколорітнішої мови в перекладі свойому Костомарової „Чернигівки“, що була написана, як відомо, в оріґіналі московською мовою.

50