Чималий клопіт нам із дієприкметниками та дієприслівниками („причастія“ та „дѣепричастія“). Їх в українській мові небагато; може колись їх буде більше, але тепер не слід нагромаджувати їх, живосилом беручи з московської та польської мови: виходячий, пишучий, бачучий, ділає вражаючо і т. ин. Коли й маємо ми трошки тих дієприкметників, то вони ніби втратили признаки дієслів, а стали простими прикметниками, і перекладати їх на московську мову краще прикметниками, ніж дієприкметниками. Напр.:
маючий — зажиточный, а не имѣющій,
терплячий — терпѣливый, а не терпящій,
балакучий — болтливый, а не говорящій,
видючий — зрячій, а не видящій,
болячий, болючий — болѣзненный, а не болящій і т. д. „Побачив поблизу стоячу Дору“ (Кобилянська) — бренить дуже чудно. „Стояча вода“ — це ще можливо.
Вражаючо, питаючо — дуже прикрі полонізми, яких ні в якому разі не можна заводити в нашу мову.
Дієприкметники страдального стану минулого часу пишуть з одним н, а не з двома, як у московській мові: вроблений, заметений, написаний, і т. д. Не треба змішувати цього з прикметниками, що мають наросток — енний, бо це зовсім инша річ: страшенний, нужденний і т. ин.
Не треба зловживати йменниками, витвореними з дієслів; їх у нашій мові поки-що небагато; може
58