Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/62

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

або умовинах — я волів-би сказити: при такій рахубі (це щиро-народнє і наше слово, якого нема ні в московській ні в польській мові).

***

Про невідмінні частини речення багато не казатиму. Трапляються й тут московізми й полонізми. Так: приїменників із давальним одмінком у нас нема; иноді трапляється і в народній мові московізм к (особливо в лайках): іди к бісу. А приїменник по цілком помилково вживають у нас із давальним одмінком, як доводилось уже про це казати: по степам і хуторам, по гарячим слідами, замісць: по степах, хуторах і гарячих слідах. Ця помилка базується хиба на змішуванні місцевого відмінка з давальним, що дійсно бренить однаково в де-яких іменниках особових і в іменниках женського роду: батькові, Шевченкові, — хаті, руці. Але, як-би, не оглядаючись на московську мову, наші люде трошки поміркували над цим, то побачили-б, що є ріжниця між тими подібними формами відмінків: не тільки-бо: по батькові, по Шевченкові, але і на і при батькові, Шевченкові, а вже на і при безперечно вимагають місцевого, а не давального відмінку; так само і по, при, на хаті, руці і т. д. Отже у множині буде: по, на, при батьках, хатах, руках, степах, хуторах, а не батькам, хатам, степам.

Приїменник о, об має у нас дуже обмежений вжиток: вдарився о (об) поли, вдарь лихом об землю.

60