Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/8

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


кавиться тільки неклясова дрібно-міщанська сволоч), хто готов оддати, — не кажу вже всього себе, а — частину праці й часу свого, щоби навчитися хоч не калічити рідну мову. Час — бо для цього настав важливий: тепер ми творимо свою державу, а державна мова має не останню вагу в цій творчій роботі. Коли твориться щось нове, то треба-ж творити його відразу добре, щоби не довелося потім переробляти, поправляти, латати, набіраючись сорому за це і перед світом і перед потомними поколіннями.

* *
*

Не буду повторювати все, що писав я колись у Л. Н. Вістнику і „Світлі“, а повторю лише загальні основи обвинувачень, які я й нині ставлю недбалим нашим письменникам, перекладачам, публіцистам і взагалі тим, що пишуть — чи то відозви, чи накази, чи просто службове листування.

Калічення нашої мови торкається майже всіх боків її: окремих слів (лексики), фонетики, граматики і стілю взагалі. По цих пунктах розгляньмо гріхи наші проти рідної мови.

Гріхи що до лексики.

1. Вживаються чужі слова, московські або польські, коли в цьому нема ніякої потреби, бо маємо відповідні свої власні. Я, крий Боже, не хочу вигонити з нашої мови чужі слова, без яких вона, як і всяка инша мова,

6