головы побгавъ, та по голови, по голови лозыною якъ ушкварить! Сьмихъ такій! А посли: «я тебе вбью (каже). Мени дидъ споюдыть[1] пугу йеминну, такъ я його такъ побъю, що й къовъ пьисне, вси кистоцкы йому поямаю»… А далій каже: «Дывысь, бабо, чы въ його шкуя, на потылыцы, тьиснула?» Ще гараздъ и вымовыты не вміе, а що коить! «Чы кьовъ не йде?» (каже). Таке втишне! Мы такъ регочымось… Або таке на матиръ: «Я йіи повчу, сю Иваныху. Я зъ йіи оципокъ зойву. Вона байстючка… Регитъ такый складаеться! що мале, та таке-жъ розумне, той Патійко. (А въ мене волосъ въяне, се слухаючи). Шкода (каже), що пипъ имъ-я чудне давъ Патійко. Або оце я полизу на пичъ погритысь, то й крычнть: «Тикай, бабо, съ пецы! Се мого батька! Се батько гъиною зъипывъ!… А та вже Варочка, дакъ и не така соби вдалась. Бабу «тъеба съюхать» (каже) баба все носыть гостынци одъпанывъ (се бъ то'д васъ); я, (каже) юбъю бабу..: Бабо, бабусю! се ты гъюха? глуха, Варочко». «А гъишка такъ, гъишка! (да ще й ногою топне…) Патій бы-тыме». Ну, се ще не таке сьмишне, якъ Патій изъ бійкою та лайкою своею. Знай сміемось.
Я жъ, госпосю, потуру дитямъ не даю. Мазана
- ↑ Спорудыть пугу реминну, я його такъ побью, що й кровъ прысне. Дывысь бабо, чы шкура триснула — чы кровъ прыснула.
