и людсъкый не дорозумъ. Бо моимъ робомъ и чоловикъ, дарма що й у москаляхъ бувъ, не зопсувавсь. Ну, та теперъ москальство, хвалыты Бога да Царя, не таке, якъ перше бувало. Теперь краще стало москалюваты й чоловикамъ, не то парубоцтву. Та мій чоловикъ — дякувати Богу святому — нигде себе не зневаживъ… Эге, покращало якось усюды въ насъ.
И въ москаляхъ наши черезъ те саме не москаляцьця; вернувшись до дому, не акають, и московськи лайкы тамъ покыдають, де, соби на лихо, повчылысь.
Якъ же бо не покращало? Хоча новобранець и носить годъ свою одежу покы його выстроять, та за те чобитъ по його нози шыеться… Мий чоловикъ ухвалывъ се першъ усього въ служби, та й росказуе було: «Хочъ у служби й не безъ нужды, — та нужда службова (каже) и вартова, якось порозумнищала та й покоротшала. Позводылысь уже мидяни шапкы, що сонце бъе въ голову литомъ, а зимою, — якъ те гадюче пидбориддя защепае, дакъ и щелепы въ ыншого 'дмерзують. А чоботы бувало вси на'дынъ копылъ шыти. Чы великый чоловикъ, чи малый. Отъ якъ прыйдеться маршироваты, дакъ проби, хочъ умираты. Мундеръ те-жъ по одній мирьци. Чы повирыте (росказувалы
