Сторінка:Молодыча боротьба 1899.pdf/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

мени робыты? Лякатысь не велять и пидъ огнем на войни. Непамятаючи самъ, що роблю — такъ уже Богъ мени давъ — якъ гукону на вовкивъ: «Здарова рѣбъята, па нуждѣ (кажу) па великай». Воны взглянулись, поклонылысь мени, и далы дорогу. Такъ, уже, мовлявъ, Богъ мени давъ»… А я, моя госпосю, думаю, що се йому за те Богъ одпустывъ, що винъ николи по московськи не лаявсь и старыхъ людей штыть.

 
VII.

Моій доцци вже шистнадцятый, слава Богу. Зазырають хлопци въ вичи, та ба! Нехай дывляться, воны не поживляться. А замижъ ище (кажу) рано. Люде й за се мени очи довбають. За першого велять оддаваты. Чого вона своій ще хоче? Кого вызырае? Ветхебеля чи що? Мы хочъ тры углы пидпыраемо, а вона що?…

А того й не знають, чого я злыдленна. Вамъ тилько, паніечко моя, признаюсь, чого мы сталы злиденны, а нашимъ людямъ, простоти — зась! Баба въ насъ у роду була колись, у давни давна (переказано мени ще маленькій у запечку), була баба