Иноди мени корють очи, чому до людей не 'ддаю. Я жъ у йихъ хлиба не прошу. Мы контуемось изъ своихъ ручокъ, та зъ пучокъ,
Багацько бачыла я дивчатъ и хлопцивъ, що повертаються зъ Донщины, та й грошей не прыносять. А въ домивци вже нудяться, за господарство не беруться: мандры пахнуть. Розволочыться, да и само роспуститься: слова говорять гыдки, старого не почытають; або що не по йихъ, заразъ «що бъ и позвонылось, щобъ и закурилось», а само й выновате. Якъ на Дону можна заробыты, то можна й дома. Мои диты ростуть передъ очыма, не роспускаються. На Дону по два карбованци, мовлявъ, косару на день… Добре. Де жъ тыи гроши, тыи достаткы, що воны безъ-личъ прыносять? Нема того ничого: Дурный розумъ порозгублювавъ.
На улыцю пійде и то навчыться сквернословыты, що тутъ же й батько й маты.
А якый грихъ, якъ кого по московськи налаяты! Такому не слидъ и до церквы симъ годъ ходыти. «Божа маты воздвыгаеться на хрести, проклинае того». Не достоенъ (рече) й трапезы йисты.
Мій чоловикъ, якъ бувъ у москаляхъ, та почувъ се, дакъ (каже) ни до кого таки слова изъ устъ його не выходыли. Лають, сквернять його
