Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/104

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 96 —

Литву, але жь ему треба було спинити и приборкати и другихъ своихъ ворого̂въ.

2. Сусѣды Даниловои Руси на по̂вно̂чному заходѣ могли зробитися єи завоювателями; водъ сходу загражали Руси инши̂ вороги и зъ иншими замѣрами. Татаре съ початку не гадали вдовольнитися по̂дгорненємъ однои Руси, коли жь згодя мусили залишити свои широки̂ замахи, то стали на тому, що бъ хочь єѣ не випустити съ по̂дъ своєи кормиги и пильно слѣдили за усѣма князями Рускихъ Земель, вважаючи себе за владикъ надъ усѣми Рускими Землями. Татаре були ворогами то̂лько повнои самосто̂йности Рускихъ князѣвствъ и давали князямъ волю въ своихъ внутрѣшнихъ справахъ.

Украина-Русь мусила по̂длягати по̂дъ Татаръ на ро̂внѣ зъ иншими Землями. Князь єи не приѣхавъ до Орды по першому завзыву Татаръ до всѣхъ Рускихъ князѣвъ; Татаре стали вимагати во̂дъ него Галича; сперечатися не можна було. На останку року 1245 во̂нъ поѣхавъ до Орды, ставъ на вколѣшки передъ ханомъ и назвавъ себе холопомъ. Не вѣдаємо чи во̂нъ понявся платити данину, чи нѣ, то̂лько певно, що Татаре вымагали єѣ.

Хочь Татаре були ворогами загаломъ усѣхъ Рускихъ Земель и хочь остання Русь мовчки несла татарске ярмо, Данилова Русь во̂дважалася попробувати вызволитись съ по̂дъ кормиги. Данилови бо̂льшь, нѣ жь кому зъ Рускихъ князѣвъ здавалося тяжкимъ признавати надъ собою власть невѣрнихъ Татаръ. Звернѣмъ увагу на те, що почувавъ на серцѣ сей прегарно просвѣченый европейскій чоловѣкъ зустрѣчаючи Татаръ: „И прииде Переяславлю, и стрѣтоша Татаровъ. Оттуда же ѣха къ Куремѣсѣ, и видѣ яко нѣсть въ нихъ добра. Оттуда же нача болми скорбѣти душею, видя бо обладаємы дьяволомъ: сквѣрная ихъ кудѣшьская бляденья и Чигизаконова мечтанья, сквѣрная єго кровопитья, многыя єго волшьбы; приходящія цари и князи и велможѣ, солнцю и лунѣ и землю, дьяволу, и умершимъ въ адѣ отцемъ ихъ и дѣдомъ и матеремъ, водяще около куста покланятися имъ. Осквѣрная прелесть ихъ! Се же слыша вельми нача скорбѣти“. До сего не треба забувати, яка у Данила була гордовита вдача и якъ горячо во̂нъ любивъ ро̂дний край и єго самосто̂йно̂сть и непо̂длегло̂сть!