Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/105

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 97 —

Данило дратувавъ усю Батыєву орду. На успѣхъ боротьбы зъ нею можна було рахувати то̂лько тодѣ, коли бъ трапилося зо̂брати и вирядити проти неи величезну масу во̂йска. Пляно-Карпіні повѣдає: „Нема такого краю, що бъ спромо̂гся самъ оператися Ордѣ, бо Татаре на во̂йну зберають во̂йска зъ усѣхъ Земель, якими орудують и черезъ те христіяне, коли бажають зберегти себе, свои Землѣ и все христіяньство такъ неминучо повинни̂ королѣ, князѣ, бароны и керманичѣ Земель зъєднатися и вырядити проти Татаръ загальне во̂йско“. Сами̂ Татаре пышалися своєю численностю и гадали, що проти нихъ не встоить жаденъ наро̂дъ. Вони рушали разъ-у-разъ цѣлою Ордою, а тымъ часомъ осѣли̂ мешканцѣ Земель, на котри̂ вони нападали, не могли всѣ проти нихъ выступати. Отъ черезъ що Татаре такъ легко по̂дгорнули Украину-Русь.

Данило трохи що не съ того часу, якъ загадався боротись проти Татаръ, почавъ дбати, що бъ зо̂брати велике во̂йско зъ захо̂дныхъ Европейцѣвъ; а що бъ єднатися съ по̂вно̂чно-схо̂дною Русю, во̂нъ не гадавъ. Захо̂дъ не давъ єму запомоги, не вважаючи на те, що виряжени̂ во̂дъ папы до Орды по̂сланьцѣ привезли страшну звѣстку, що на Захо̂дъ выбирається похо̂дь Татаръ. Данило на останку во̂дважився выступити проти Татаръ то̂лько зъ власными силами свого краю. Спершу єму пощастило; але коли замѣсть баскака Куремсы рушивъ проти него зъ величезными ватагами Бурандай, сила супротивнико̂въ була неро̂вною! „Данило же держаше рать съ Куремьсою и николи же не бояся Куремьсѣ; не бѣ бо моглъ зла єму створити никогда же Куремьса, дондеже приде Буранда со силою великою“. Отсей: „безбожный, злый, окаянный, проклятый“ ватажокъ примусивъ Данила залишити думку, боротися съ Татарами и казавъ зруйнувати майже чи не всѣ твердинѣ побудовани̂ въ Галичинѣ. Що повинни̂ були почувати Руски князѣ хочь бы при отакихъ выпадках! „Поиде Бурандай ко Володимерю, а Василько князь съ нимъ, и не дошедшу єму города, и ста на Житани на ночь. Бурандай же нача мовити про Володимерь: „Василько! розмечи городъ“; князь же Василько нача думати въ собѣ про городъ, зане немощно бысть розметати вборзѣ єго величествомъ, повелѣ зажечи и; и тако черезъ ночь изгорѣ всь. Завътра же приѣха Буранда въ Володимерь, и видѣ своима очима городъ изгорѣвши всь; и нача обѣдати у Василька